top of page

ЛЮДМИЛА ПОПОВА

ШЛЯХ ХУДОЖНИЦІ

Мене звати Людмила Попова, я народилась у невеличкому мальовничому містечку на Західній Україні - у Рівному.

У 1993 році я закінчила Київський національний університет імені Тараса Шевченка.

 

До 2011 року я працювала графічним дизайнером в рекламних агенціях та у друкарні. В мене замовляли дизайни упаковок для цукерок Чернігівська фабрика "Стріла", Полтавська фабрика "Домінік", фабрика цукерок "Житомирські ласощі" та багато інших. Цукерки в коробках з моїм дизайном здобували перемогу у конкурсах.

Займатись живописом я почала у 2014 році, а вже у 2017 році, у київському Арт-центрі Бойко відбулася моя перша колективна виставка робіт олійними фарбами.

У 2020 році я раптово захопилась аквареллю і стала наполегливо опановувати навички акварельного живопису. Вже через рік мої акварельні роботи пройшли сувору модерацію українського арт-експерта Євгена Карася і були виставлені на продаж у Всеукраїнській групі художників "Сіль-Соль".

У 2021 році я почала навчатись в австрійській Першій приватній Академії мистецтв Інни Павлечко-Тумаркін. Це започаткувало новий експресивно-абстрактний стиль моїх робіт та акрилову техніку виконання. 

З початку 2023 року я приєдналась до спілки українських художників @uartist83, познайомилась там з цікавими людьми та отримала можливість брати участь у міжнародних колективних виставках.

У травні 2023 року мої роботи "Соняшник" та "Протея" брали участь у благодійному польсько-українському фестивалі в Краківському Економічному університеті.

У серпні 2023 року моя робота "Маленка волонтерка" демонструвалась на виставці спільноти @uartist83 "Волонтери у битві за життя та свободу" у столиці Словенії, Любляні.

У грудні 2023 року приймала участь у колективній виставці "Місце сили" в Любляні. Виставка присвячена красі та величі української землі. У експозиції була задіяна моя робота "Сонце низенько, вечір близенько", що транслює моє захоплення та любов до невеличкого села на Вила-Ярузькі на Поділлі - краю витоків мого роду.

15.03-15.04.2024 - участь у колективній благодійній виставці "Об"єднані аквареллю" в Одеському музеї східного та західного мистецтва. Демонструвалась моя акварель "Зима у Рівненському парку".

У квітні 2024-го року Artwork Gallery Issue 6. New horizonz публікація статті про мою творчість та розміщення фото картини "Сонце низенько, вечір близенько".

На даний час живу та займаюсь живописом у Рівному, Україна.

photo_2023-12-04_10-32-03_edited.jpg

СЕЛО

116712342_3791727024176911_5242432011647513128_n.jpg

Місце звʼязку із Всесвітом – це не обовʼязково мобільний звʼязок. А зовсім навпаки, його відсутність, тиша та спокій дозволяють заглибитись у простір поєднання Душі із сокровенним Буттям.

Для мене таке місце – це невеличке село на Поділлі, звідки бере початок родовід моїх предків.
Село Вила-Ярузькі розташоване на березі річки Мурафа у низині між пагорбами гранітних плит Подільської височини. Наприкінці 19-го початку 20-го століть село було досить потужним, мало 5 млинів та школу, директором якої у 20-х роках був мій прадід М.С. Шевченко-Котенко. Прадід залишив після себе рукописи з етнографічними та геологічними дослідженнями місцевості, нотовані записи народних пісень та сосновий ліс, який разом з учнями насадив на схилі річки. Він потерпав від утисків радянської влади як людина, що впроваджувала і розвивала українську культуру, був засланим на північ Росії, працював там разом з академіком Ферсманом у геолого-розвідувальній експедиції та написав книжку, яку видали під авторством Ферсмана.

Коли є змога приїхати у той чудовий край, зануритись у вільний квітучий простір, напитись джерельної води, я обовʼязково влаштовую собі пленерні походи, щоб передати на полотні враження від цілющого дотику природи. Часом ці роботи залишаються у етюдному виконанні, зберігаючи свіжість бачення. Сподіваюсь, що моя творчість допоможе глядачеві віднайти своє сокровенне місце звʼязку із Всесвітом.

19.jpg

ВІЙНА

Перед початком війни у 2022 році я відправила свої акварельні квіти на конкурс "Весняний розмай" у Дніпропетровську організацію спілки художників України, але не судилося йому відбутись.
Війна зруйнувала всі плани і сподівання, мені довелось виїхати з України із початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

Завдяки підтримці небайдужих людей, рідних та знайомих, я змогла продовжувати творити, але психологічно було дуже складно віднаходити в собі сили на творчість. Цей період частково відображається у моїх акварелях, експериментах із формою та кольором, матеріалом та ідеями.

bottom of page